Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Корисні посилання

Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі (класі) і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі/класі та в закладі освіти в цілому.

До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

1) створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

2) підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

3) формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

4) заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) вшколі, є ряд тверджень:

−всі учасники групи/класу, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення. Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших. Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотів би учень/учениця, щоб так ставились до нього/неї тощо;

−діти мають вчитись толерантності.У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та проявляти агресію. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні», «припини», якщо їм неприємно. Вчитель/вчителька, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група/клас.Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії. Насамперед, вчитель/вчителька мають з'ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках.Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити ситуацію. Варто разом з усією групою/класом виробити спільні та обов'язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше.

Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації. Під час подібних обговорень варто робити акцент на тому, що: булінг (цькування) неприпустимий, бо це порушує честь і гідність, і такого ставлення ніхто не хотів би до себе; у кожної людини є особисті межі, ніхто не має права їх порушувати; кожний має право на індивідуальні особливості і інші повинні приймати їх такими, якими вони є; коли трапляється ситуація булінгу (цькування), діти не мають мовчати, адже вони мають право на захист, а дорослі зобов’язані реагувати на такі випадки.

Як не варто діяти, працюючи з випадком булінгу (цькування):

−залякувати,(«якщо ще раз побачу, тобі буде...», «твоїм батькам буде ...» тощо). Дітям треба повідомити про наслідки, але повага до прав інших має бути сформована не через страх, а через розуміння та прийняття. Інакше діти не вмітимуть справлятись із роздратуванням, і є ризик, що булінг стане прихованим;

−викликати батьків з метою покарання дитини. Батьків важливо інформувати, спілкуватися з ними, залучати до співпраці, але не 5 для того, аби вдома дитину покарали. Це не змінить поведінку кривдників/кривдниці, лише змусить їх робити це потайки або «на зло»;

− не втручатись, чекати, що діти «самі розберуться».Булінг ніколи не припиняється самостійно. Через недостатній розвиток самоусвідомлення та відсутність досвіду діти не у всіх випадках можуть розібратись самостійно. Вміння ненасильницьким шляхом вирішувати конфлікти — це навичка, яка формується цілеспрямовано. Важливо, що вчителі/вчительки, батьки часто виступають моделлю, зразком для наслідування. Якщо дорослі втамовують власне роздратування, принижуючи інших, то діти будуть повторювати цю поведінку. Якщо педагог не показує на практиці, як діяти, коли тебе образили, тоді навичка вирішувати конфлікти не формується. Діти наслідуватимуть приклади з оточення.

− шукати «винного» і з’ясовувати «хто першим почав».Булінг (цькування) є груповим явищем. Можна використати метафору психолога Людмили Петрановської, що булінг – це «хвороба», погана звичка, яка закріпилась у групі/класі. Зазвичай, діти, учасники і так звані глядачі ситуацій булінгу (цькування) відчувають, що ця ситуація неприйнятна. Але не знають, як саме діяти або не наважуються протистояти більшості. Тому треба розуміти, що допомоги потребує вся група/клас, де є булінг (цькування), з метою сформувати нові правила міжособистісної взаємодії;

− замовчувати ситуацію «в інтересах дітей» або щоб «не зіпсувати репутацію» закладу освіти. Виникнення булінгу (цькування) зумовлене повсякденною взаємодію між людьми, яка не була врегульована належним чином. Тому освітній заклад має оцінюватись не за наявністю булінгу (цькування), а за тим, наскільки ефективно вирішуються ці ситуації.

Порядок реагування на випадки булінгу (цькування)

Загальні положення

1. Цей Порядок визначає механізм реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти всіх типів і форм власності, крім тих, які забезпечують здобуття освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти.

2. Терміни, використані у цьому Порядку, вживаються у таких значеннях:

кривдник (булер) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу;

потерпілий (жертва булінгу) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування);

спостерігачі - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування);

сторони булінгу (цькування) - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності).

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України«Про освіту»,«Про соціальні послуги»,«Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»,«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»,«Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

3. Проявами, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу (цькування) учасника освітнього процесу в закладі освіти, є:

замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

неврівноважена поведінка;

агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;

різка зміна звичної для дитини поведінки;

уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;

відлюдкуватість, уникнення спілкування;

ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;

занижена самооцінка, наявність почуття провини;

поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;

демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;

схильність до пропуску навчальних занять;

відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;

депресивні стани;

аутоагресія (самоушкодження);

суїцидальні прояви;

явні фізичні ушкодження та (або) ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);

намагання приховати травми та обставини їх отримання;

скарги дитини на біль та (або) погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, сексуального (інтимного) змісту;

наявні пошкодження або зникнення майна та (або) особистих речей.

4. До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

Ознаками булінгу (цькування) є систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме:

умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру;

словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;

будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток;

будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів;

інші правопорушення насильницького характеру.

5. Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти (далі - суб’єкти реагування) є:

служба освітнього омбудсмена;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

органи місцевого самоврядування;

керівники та інші працівники закладів освіти;

засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган;

територіальні органи (підрозділи) Національної поліції України.

Суб’єкти реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти діють в межах повноважень, передбачених законодавством та цим Порядком.

6. Суб’єкти реагування здійснюють заходи, спрямовані на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти згідно з Планом заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

7. Педагогічні (науково-педагогічні) та інші працівники закладу освіти у разі, якщо вони виявляють булінг (цькування), зобов’язані:

вжити невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу;

за потреби надати домедичну допомогу та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

звернутись (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України;

повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

Подання заяв або повідомлень про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

1. Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

2. Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):

невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);

за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;

повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;

скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.